Цими днями відзначив свою 81 весну, ветеран івано-франківського футболу та спорту Богдан Вовкович.
Незалежні Медіа Прикарпаття поспілкувались із Богданом Григоровичем.
Зазвичай, класичне запитання про дитинство.
Народився у Станіславові, на Гірці. Там пройшло моє дитинство, яке припало на після воєнний час. Як і всі ровесники, більшість вільного часу проводив на вулиці.
Там де наразі знаходиться обласний аптечний склад на вул. Хмельницького, було пасовисько. Ось й на ньому й ганяли м’яча.
Вже навчаючись у 12-тій школі (сучасна ЗОШ №16) потрапив до спортивної секції, якою опікувався Володимир Бриндзей, який за час своєї роботи підготував більше 50 футболістів, які в наступному виступали за команди майстрів. Крім футболу, займався іншими видами спорту. Секція діяла на стадіоні «Локомотив».
Пізніше перейшов до спортивної школи «Спартак», у групу до Володимира Гури. У складі команди місцевої ДЮСШ «Спартак», в якій на той час підібрались талановита молодь, серед яких особливо виділявся Петро Данильчук, успішно виступали на республіканській арені.
Команда ДЮСШ «Спартак» переможець республіканської першості 1954-1955 років. Богдан Вовкович із кубком переможців, на стадіоні «Спартак» у Станіславі.
Як вихованець ДЮСШ одразу потрапили до складу команди майстрів?
Ні. Спочатку почав грати за команду «Харчовик» Станіслав, що брала участь в обласних змаганнях. В перший ж рік виступів, із командою вдалось вибороти срібні нагороди чемпіонату області, поступившись тоді першими місцем, добротній та сильній, команді Калуша. Можливо моя гра за «Харчовик» привернула увагу керівництва «Спартака».
В 1959 році, мене вперше було запрошено на збори, які команда проводила на Закарпатті. Нажаль. пробитись до складу команди мені тоді не вдалось. Це вдалось зробити через рік, у 1960 році.
Я щасливий, що мені на власні очі випало бачити становлення команди «Спартак». Це було щось неймовірне. На матчі на місцевому стадіоні, який тоді почали зводити, збиралась неймовірна кількість людей. Станіславів на той час охопив справжній футбольний бум. Квитки, які коштували 3-5 карбованців (до реформи 1961р.), придбати фактично було не можливо. Місто справді жило футболом, особливо у далекому 1957 році. Щось аналогічне доводилось бачити на початку 70-х роках та 1987 році.
Не можу не відзначити, що назавжди закарбувалось в пам'яті перебування в одній команді із братами Думанським, Мирославом та Євгеном, Василем Чепигою та Мар'яном Рипаном, Петром Данильчуком та Володимиром Валіонтою, Володимиром Саком та Тарасом Шулятицьким, та багатьма іншими футболістами, які залишили свій внесок у станіславському футбол.
1960 рік. Команда «Спартак» на стадіоні «Спартак» у Станіславі. Шостий з права - Богдан Вовкович.
З 1960 по 1964 ви були гравцем команди «Спартак»?
На той час у команді справді підібрались не погані виконавці, але не було результату. Тодішній головний тренер команди Віктор Фомін, що мав досвід виступу у складі збірної СРСР,як футболіст, відрахував Мирослава Думанського із команди. Я висловив не згоду, оскільки на той час Мирослав був у непоганій формі та був справжнім лідером команди. Я попав в опалу.
Провівши 5 сезонів за «Спартак», я опинився у «Будівельнику» Бєльці, яка тоді грала у класі «Б», в наступному виступав за команду «Політвідділ», яка стала переможцем групового турніру другої групи класу «А» та виборола третє у фінальному, поступившись луганській «Зорі» та «Жальгірісу» із Вільнюсу. Команда носила назву колгоспу, що розташовувався поблизу Ташкента, у якому вирощували кенаф, сировину для морських канатів. Завершував кар'єру у Кіровограді.
По поверненню до Івано-Франківська тривалий час працював тренером викладачем кафедри фізичного виховання і спорту в ІФІНГ. Тренував студентські команд із футболу та хокею. Так команда інституту, п’ять разів поспіль ставала чемпіоном області з хокею. Певний час працював старшим трен норм збірної команди Івано-Франківської області з хокею, що брала участь у різноманітних змаганнях Української РСР та СРСР.
Хокейна команда «Буревісник» на льодовому майданчику біля стадіону «Спартак».
Ще ви були футбольним арбітром?
В 1971 році отримав звання арбітра національної категорії у двох ігрових видах спорту – футболі та хокею
Хокейні матчі доводилось проводити як у часи СРСР, так і незалежної України. У свої 70-ть років долучався обслуговувати матчі за участі івано-франківської «Ватри». яка виступала у чемпіонаті України та в аматорському чемпіонаті ЗУХЛ в 2009-2011роках.
Щодо футбольних матчів залучався лише до проведення матчів Другої союзної ліги. В ті часи ніяк не зміг потрапити на збори арбітрів, що проводились на початку сезону. На перешкоді ставали різні обставини, в тому числі небажання деяких очільників місцевого спорту, вчасно подати у суддівську колегію СРСР, відповідні документи. Але це минуле….
Богдан Вовкович в якості помічника арбітра, під час товариського матчу ветеранів футболу Івано-Франківської області та команди «Торпедо» Москва. Поряд з ним - олімпійський чемпіон 1956 року, кращий футболіст радянського футболу 1967 та 1968 років - Єдуард Стрєльцов.
У вашій біографії є також робота на посаді директора МЦС «Рух», який будується вже понад тридцять років?
Це справжня біль. Будівництво МЦС «Рух», яке триває вже 33 роки, чи не найкращим чином демонструє відношення обласної та міської влади до спорту.
Фактично так звану реконструкцію найголовнішої спортивної споруди області, розпочали на пів року скоріше ніж будівництво нового стадіону в Турині - «Делле Альпі», що зводився до чемпіонату світу в Італії, в далекому 1990 році. Вже й «Делле Альпі» не має. Знесений, а на його місці постав сучасний – «Ювентус стедіум», а нам продовжують розповідати, що у планах добудувати багатостраждальний МЦС «Рух», що на сьогодні є найстарішим діючим стадіоном в Україні, на якому грають професіональні команди нашої країни.
Зрозумійте правильно, все що було в моїх силах - я робив. Мною особисто було внесено близько 50-ти пропозицій під час будівництва, які були реалізовані. Під час моєї каденції, на футбольному полі з'явився підігрів, чим не могли похвастатись багато стадіонів України, на той час.
Нажаль, стадіон так і не був належним чином добудований. За всіма сьогоднішніми критеріями він не відповідає сучасним вимогам. Із року в рік – руйнується. Боляче дивитись на це…
Не можу не відзначити, що із футбольними полями в місті й надалі велика проблеми.
Якось відвідав село Черніїв, що розташоване поряд із містом, де будується новий стадіон. Здається мав би бути не поганим для гри у футбол, але при його зведенні вже допущенні значні порушення, які видні неозброєним оком. Так будівельники навіть не наважились належним чином впорядкувати відповідні стічні канали для відводу води під час опадів поряд із полем. Такі ляпаси негативно проявлять себе в наступному на новозбудованому стадіоні.
Ви один із небагатьох мешканців міста, які свого часу виступили проти забудови кортів біля центрального міського ставу.
У Івано-Франківську корти, що були біля міського озера, існували ще з часів Австро-Угорщини. Вони на початок цього століття були найстарішими діючими кортами в країні. Понад 90 років вони служили любителям тенісу міста та області. Прикро. що всупереч діючому законодавству України, яким було заборонено знесення спортивних споруд, на його місці постала, чергова багатоповерхівка, із бетону та скла.
Обіцяних кортів, які мали би збудувати, навпроти готелю Reikartz Парк, так і не має. Все застопорилось на рівні погодження документів.
У вас вже поважний вік. Чим наразі займаєтесь ?
Якось помітив, що після 60-ти років час почав йди неймовірно швидко. Знаходжусь на пенсії. Звичайний пенсіонер. Традиційно. вільний час стараюсь проводити у спортивному ритмі. Ще граю у теніс, більярд.
Продовжую колекціонувати люльки. Інколи запрошують зіграти у футбол. Влітку минулого року приймав участь у товариському матчі, присвяченому 60-ти річчя Ярослава Думанського, із батьком якого мені довелось грати у «Спартаку» та в наступному багато років товаришувати.
Останнім часом опанував катання на роликах. Під час катання здається, що мені навіть не вісім десятків років, а десь так тридцять (із посмішкою). Як кажуть: «Рух – це життя» …
Володимир Омом
